Залізничник, коваль і інженер – у Харкові встановили перші таблички в пам’ять про репресованих Радянською владою українців, як стало відомо Вісті Ньюс. Проект “Остання адреса – Україна” присвячений людям, яких без вини забрали з дому і більше вони туди не повернулися. В’язниця, табори, розстріл – це доля людей, порахувати кількість яких і досі не змогли. Пам’ять про знищених українців бережуть здебільшого тільки їхні родини та архіви, але тепер прочитати їх можна зі стін будинків у Харкові та Новій Водолазі.
Місце зникнення людини – так можна прочитати цей невеличкий знак. У Харкові приєдналися до проекту “Остання адреса – Україна”.
Дмитро Білобров, координатор проекту “Остання адреса – Україна”:
Ми встановлюємо отакі таблички, вони дуже невеликі, як поштова листівка. Ми їх встановлюємо на тих будинках, звідки забрали людей у їх останню путь. Коли їх просто вивезли і вони ніколи більше не повернулися. Наша задача – розказувати про таких людей, які були засуджені несправедливо. Таких людей було десятки і десятки, сотні тисяч по всьому колишньому Радянському союзу. Але про них не пам’ятає практично ніхто, окрім їх родичів. І саме це наша задача – до нас приходять родичі, вони подають заявку, ми встановлюємо отакі таблички з таким стислим написом.
У 1937 році з цього будинку на Дарвіна 8 в останнє вийшов Лев Генес. Точніше інженера вивели. Не зважаючи на те, що був партійним, назвали зрадником і репресували. За рік чоловіка розстріляли. Тепер про трагедію знатимуть не тільки нащадки харків’янина.
Юрій Пергаменцев, нащадок репресованого:
В нашей семье было известно, что родного брата деда моей жены расстреляли в 38-м году. И когда открылись документы в СБУ, я этим заинтересовался. Я получил дело, подержал его в руках, до сих пор пребываю под впечатлением того, что я увидел. Потому что в этом деле написано, что 9 человек, которые только поговорили о троцкистах, их расстреляли.
Першу ж табличку на Харківщині встановили 15-го серпня у Новій Водолазі. Вона в пам’ять про репресованого залізничника.
Дмитро Білобров, координатор проекту “Остання адреса – Україна”:
Павло Нестерович Горбатенко, якого звинуватили в тому, що він співпрацював із польською розвідкою, що звичайно було не так.
Ще одна “Остання адреса” з’явилася на вулиці Кузнечній 40. Тут жила велика ковальська родина, яка в 37-му втратила Миколу Ігнатова. Інженера-механіка звинуватили в поширенні фашистської літератури та вихвалянні фашизму і Гітлера. Розстріл – 38-й рік, реабілітація – 89-й.
Історики говорять, на табличках є обов’язковий пункт “реабілітований”. Це значить – невинну людину відправили на смерть.
З часу репресій минуло 80 років. Тепер нащадкам про брехливі обвинувачення і долі вбитих можуть розказати тільки архіви, свідки тих подій розголосу не робили. Не говорили навіть дітям, що відбувалося в ті часи.
Юрій Пергаменцев, нащадок репресованого:
Враг народа. Страшно было. Ну, слава богу, теперь это ушло.
Проект “Остання адреса” започаткували росіяни в 2014 році, в Україні він діє самостійно з 2017 року.
У Харкові, як хоч і тим часової, але екс-столиці радянської України, зараз найбільше заявок на встановлення безпортретних, але промовистих табличок. Скільки їх буде залежатиме від нащадків репресованих, але, напевно, у письменницькому “Будинку Слово”, таблички могли б вкрити одну зі стін цілком.
