«Мовчання тільки продовжує насильство»: психологиня «ХАБ 057» поділилися тим, як захистити підлітків від насильства під час війни
Повномасштабне вторгнення кардинально змінило життя багатьох українців: перебування в умовах постійних обстрілів, вимушене переселення, переживання за близьких, які на передовій боронять Батьківщину – усе це відображається і на фізичному здоров’ї людей, і на їхній психіці. Найбільш вразлива категорія – діти та підлітки, адже вони зазвичай не мають можливості бути почутими у своїх тривогах, а насильство – чи то психологічне, чи то сексуальне, чи то економічне – дуже часто залишається прихованим через страх або недостатню обізнаність чи недовіру до дорослих.
У Харкові, що постійно страждає від російських обстрілів, Громадська організація «Харківський фонд психологічних досліджень» у своєму просторі психосоціальної підтримки «ХАБ 057» реалізує 3-й модуль міжнародного (польського) проєкту, що спрямований на покращення психічного здоров’я та психосоціальну підтримку населення. Чималу увагу команда організації приділяє запобіганню всім формам насильства та роботі з внутрішньо переміщеними особами, а також родинами військовослужбовців, демобілізованих захисників, ветеранів та їхніми дітьми і підлітками.
Як війна змінює дітей та підлітків, навіщо треба навчати їх захищати власні особисті кордони та не порушувати інші, які сигнали свідчать про той чи інший вид насильства та яку підтримку надають дітлахам різного віку у «ХАБі 057» – про все це ми поспілкувалися з психологинею простору Юлією Порунковою.
— Ти працюєш із підлітками з сімей ветеранів, військовослужбовців, демобілізованих військових, внутрішньо переміщених осіб та родин, які потрапили у складні життєві обставини. З якими викликами найчастіше стикаються ці діти, як це впливає на ризик насильства або його замовчування?
— Один із найбільших викликів на сьогодні – соціальна ізоляція: як відомо, багато дітей та підлітків здебільшого проводить дозвілля в мережі Інтернет, на що впливає і безпекова ситуація, і онлайн-навчання. Отже, дітлахи залишилися без живого спілкування, тож тепер їм дуже важко розвивати комунікативні навички та налагоджувати здорові соціальні зв’язки.
Серйозний фактор додався і для дітей з категорії родин військових: у них можуть виникати постійні страх, тривога і переживання за батьків, адже вони розуміють, що ризикують втратити тата чи маму, які захищають рідну землю.
Коли військовослужбовець після бойових дій приїздить додому, він також може мати складнощі із тим, як впоратися із власними емоціями після пережитого, якщо при цьому нема потрібної психологічної підтримки, це інколи призводить до конфліктів, напруги в сім’ї і навіть домашнього насильства.
Та ризик насилля є частим і в будь-якій звичайній, пересічній родині, не обов’язково військовій чи тимчасово переміщеній.
І найбільша проблема, яка може виникати в цьому напрямі, це, власне, замовчування, а все тому, що досі у соціумі домінують стереотипи, де підліткам лячно розповідати про насилля, а дорослі при цьому не завжди готові визнати цей факт і звернутися по допомогу.
— Як життя в умовах війни та вимушене переселення змінюють психологічний стан підлітків і сімейні стосунки? Чи простежуєш ти у своїй роботі зв’язок між довгим стресом у сім’ях та випадками домашнього насильства?
— Під час вимушеного переселення в умовах війни підлітки втрачають звичне життям, яке в них було до цього моменту, це негативно може відображатися на їх емоційному стані, оскільки відбувається втрата звичного мікроклімату, зв’язків (зміна школи, друзів, умов проживання тощо). Проблема посилюється, якщо така ситуація трапляється в період пубертату (статевого дозрівання, дорослішання підлітків), оскільки саме у цей час дівчина чи хлопець потребують найбільшої підтримки серед ровесників.
До слова, в певний час я проходила профільне навчання у Дніпрі на тему організації і проведення груп підтримки для підлітків із категорії внутрішньо переміщених осіб, з часом сама стала проводити подібні заняття. Маючи досвід в цьому напрямі, хочу наголосити, що найбільше підлітки переймаються через рідних, які залишилися або в зоні бойових дій, або на тимчасово окупованих територіях; їх лякає невизначеність, чи повернуться вони додому чи ні. І так, довгий стрес іноді може ставати однією з причин домашнього насильства: йдеться про ті випадки, коли батьки самі не знають, як треба правильно проживати свої емоції, не звертаються до психологів по допомогу, тож агресія, яка накопичилася, здебільшого спрямовується на найбільш уразливих членів сім’ї, а саме дітей.
Отже, вкрай необхідно надавати підтримку не тільки дітям, а й дорослим: тут у нагоді стає турбота про емоційний зв’язок із батьками, приміром, не зайвим буде написати їм листа, навіть якщо його не надішлють отримувачу, або переглянути сімейні світлини та згадати про радісні періоди мирного життя; іноді це допомагає підліткам відчути внутрішню опору та підтримку.
— Які ознаки можуть свідчити про те, що підліток потрапив під домашнє чи сексуальне насильство, навіть якщо він або вона не говорить про це відкрито, на які моменти треба звернути увагу батькам, педагогам та близькому оточенню?
— Необхідно знати, що існують чотири види насильства: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне, окрему увагу я б приділила булінгу, це також форма насилля, яка дуже часто не помічають.
Найперший тривожний маркер – раптовий злам у звичній поведінці: якщо підліток був активним, комунікабельним, а раптом став замкненим, почав уникати спілкування, перестав довіряти людям чи боятися певних місць або осіб – то це вже причина придивитися до ситуації з більшою увагою.
Про фізичне насильство зазвичай свідчать сліди від побиття на тілі, а також намагання сховати себе під закритим одягом, навіть якщо на вулиці спека.
Економічне насильство часто супроводжується тим, що у дитини відбирають кошти або її матеріальні потреби не покриваються.
Найбільш складно впізнати сексуальне насилля, оскільки від нього не завжди є тілесні ушкодження, однак при цьому дитина може також ховати своє тіло під одягом, різко змінювати поведінку, буде лякатися бесід на теми сексуальності.
Головне у випадках насильства – вчасно реагувати на сигнали: коли діти є постраждалими чи свідками насилля, вони мають знати, що не варто мовчати, а слід звернутися до дорослого, якому довіряєш, або до педагога, шкільного психолога, соціальної служби чи поліції.
— Які форми психосоціальної підтримки у «ХАБі 057» найбільш ефективні для підлітків із родин військових, ветеранів та ВПО, які пережили насильство або перебувають у складних життєвих обставинах; які програми та методи роботи ти використовуєш у хабі на своїх активностях?
— У першу чергу у «ХАБі 057» ми створюємо для дітей безпечний простір: коли людина потрапила під насильство, вкрай важливо зробити все заради уникнення повтору ситуації, саме по цій причині в нашому просторі працює кейсменеджерка, яка дає змогу перенаправити людину до необхідних служб та фахівців.
У «ХАБі 057» проводяться індивідуальні консультації, групові заняття, клуби для дівчат і хлопців, де порушуються теми про особисті кордони, розвиток емоційної грамотності та навички конструктивного спілкування, безпечні стосунки, сексуальну освіту тощо.
Особисто я у своїй роботі використовую власні авторські освітні програми для підлітків 12–18 років, що присвячені профілактиці насильства, протидії торгівлі людьми, безпеці в інтернеті, інформаційній гігієні, розвитку критичного мислення, лідерства та комунікативних навичок.
— Як тобі, як психологині, вдається вибудувати довіру із підлітком, який пережив насильство або тривалий травматичний досвід і боїться говорити про свої переживання?
— Найголовніше у спілкуванні з підлітками – повага: працюю з ними вже більше двадцяти років і завжди будую контакт на повазі до особистості дитини та її кордонів, також у своїй роботі дотримуюся професійної етики, адже для підлітків вкрай важливо знати, що вони перебувають у безпечному просторі, де їх не оцінюють, не засуджують, а підтримують.
Якщо у дитини є відчуття довіри та безпеки, вона поступово починає відкриватися і усвідомлює, що її підтримають і допоможуть у будь-якій складній ситуації.
— Чи є різниця в наданні психологічної допомоги підліткам із родин військовослужбовців і ветеранів порівняно з іншими дітьми, та які особливості, як ти гадаєш, важливо враховувати фахівцю?
— Дуже важливо враховувати досвід, який переживає така родина: йдеться про те, що діти військовослужбовців здебільшого перебувають у постійній тривозі за батьків, переживають розлуку, невідомість, невизначеність, а після повернення військового додому сім’я проходить новий етап звикання.
Отже, психологам необхідно бути дуже уважними до переживань дитини: не знецінювати її емоції, допомагати у відновленні відчуття безпеки, щоб був результат, до кожного підлітка бажано застосовувати індивідуальний підхід.
— Яке значення у запобіганні домашньому насильству має підтримка всієї родини, чому треба працювати не тільки з дитиною, а й із батьками чи законними представниками?
— Для досягнення результату необхідно працювати з усією родиною: дуже важлива просвітницька робота, оскільки чимало людей навіть не усвідомлюють, що є постраждалими від насильства. На превеликий жаль, у соціумі і дотепер існують стереотипи на зразок «б’є – значить любить» чи «коли хлопець смикає дівчинку за коси — то це означає, що вона йому подобається».
Отже, через такі стереотипні установки, які склалися у суспільстві, люди зазвичай мовчать чи ще гірше — звинувачують постраждалого (лу). Насправді ж людина, яка зазнала насилля, не винна, а потребує не осуду, а підтримки.
— Які б рекомендації ти дала батькам із категорії військовослужбовців, ветеранів та ВПО, якщо вони помічають, що їхня дитина стала замкнутою, тривожною чи агресивною, але не розповідає про причини такої поведінки?
— Головне не тиснути на дитину і не вимагати від неї негайних пояснень, просто варто подбати про атмосферу довіри, показати, що ви поруч і готові вислухати без осуду.
Коли зміни в поведінці зберігаються дуже довгий час, треба звернутися до психолога: чим раніше дитині нададуть професійну допомогу, тим легше їй буде впоратися з пережитими труднощами.
— Наскільки важливо сьогодні проводити профілактичну роботу з підлітками стосовно тем особистих кордонів, безпечних стосунків і вміння звертатися по допомогу; як цю роботу ти реалізуєш у просторі психосоціальної підтримки «ХАБ 057»?
— Профілактична робота є дуже важливою: підлітки мають знати свої права, усвідомлювати власні кордони, вміти їх відстоювати, вони повинні розуміти, що постраждалі ніколи не винні й що звернення по допомогу є проявом сили. Саме такі теми ми обговорюємо під час занять у нашому просторі: вивчаємо права дитини, навчаємо будувати здорові стосунки, а також розуміти, куди необхідно звертатися у випадках насильства — все це дає змогу дітям почуватися більш впевнено, вміти захищати себе.
— Якби ти мала можливість звернутися до кожного підлітка, який потрапив під насильство або почувається самотнім через наслідки війни, що б ти йому сказала?
— Я хочу побажати кожному підлітку, аби у його житті було якомога більше безпечних і щасливих митей: коли ви відчуваєте самотність, коли ваші кордони порушують чи вам здається, що ваші права не поважають, – у жодному разі не мовчіть.
Приходьте до нас у «ХАБ 057»: тут працює команда фахівців, які щодня створюють безпечний простір, де можна отримати підтримку, навчитися краще розуміти себе та знати, як діяти в складних ситуаціях, а також знайти друзів.
Пам’ятайте: мовчання тільки продовжує насильство: якщо звернутися по допомогу, його можна і потрібно зупинити.
До речі, у «ХАБі 057» працюють психологи, які надають підтримку з питань домашнього, гендерно-зумовленого та сексуального насильства. Фахівці також допомагають людям, які пережили наслідки війни, травматичний досвід, емоційне виснаження, тривожні стани та симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Звернутися по допомогу можна щодня з 13:00 до 19:00, попередньо зателефонувавши за номерами телефонів:
+380 95 742 67 65 (водафон) на ньому є Viber, What’sapp та Telegram.
+380 99 00 55 057
+380 57 716 03 29 (звичайний мобільний, багатоканальний номер, а не міський)
Посилання на наші сторінки в соцмережах «ХАБ 057»:
- Telegram-канал проєкту
- Інстаграм-акаунт проєкту
- Фейсбук–акаунт проєкту
- Сайт (ГО “Харківський фонд психологічних досліджень”)
Консультації психологів та участь у всіх заходах «ХАБУ 057» (ГО «Харківський фонд психологічних досліджень») є абсолютно безкоштовними.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Психосоціальна підтримка та психічне здоров’я (MHPSS) як основа для відновлення та зміцнення суспільства» (модуль 3). Проєкт реалізують Fundacja HumanDoc (Республіка Польща) та Громадська організація «Харківський фонд психологічних досліджень». Проєкт фінансується програмою польського співробітництва з розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.
Авторка матеріалу Олександра Суфіянова
