Коли на теренах Харкова чи області стається чергове лихо, пов’язане з російськими обстрілами, на місце майже одразу після екстренних служб рушають і волонтери команд “World Central Kitchen“ і БФ “ФРУНЗЕ – Бути добру”. Їх спільна задача – підтримати постраждалих, нагодувавши повноцінним обідом чи напоївши гарячою кавою. В умовах, коли твій особистийй світ перекинувся, – це перший острівець допомоги і небайдужості світу до тебе.
Тепер, коли ситуація в Харкові стала спокійнішою, волонтери готують близько 3 тисяч комплексних обідів на день. Їх здебільшого розвозять адресно, у місця тимчасовоих проживань вимушених переселенців чи лікарні. У перші місяці повномасштабного вторгнення обідів готували в кілька разів більше.
Ми хочемо розказати про трьох людей, які багато місяців годинами стоять біля плит і чистять картоплю, пакують обіди нужденним. У команді волонтерів є іноземці з різних куочків планети. Вони лишили своє стабільне і успішне життя, щоб приїхати до України. На цій мапі прапорцями позначені країни, із яких вони прибули до Харкова.
Френсіс – Канада
Канадієць Френсіс вдома теж готує, але робить це для творців кіно. У нього велетенський фудтрак, тобто кухня на колесах. Майже 9 місяців тому чоловік приїхав до Харкова, щоб готвуати постраждалим від російських обстрілів.
“У Канаді я готую їжу на знімальних майданчиках. Я готую для техперсоналу та акторів. Я вирішив приїхати до України, бо вважаю, що ця війна жахлива. Я намагаюся допомогти, я прийшов на кухню. Тут знайшов своє місце. Я отримую пожертвування у вигляді їжі з різних країн, деякі продукти тут не знають, як приготувати. Тому, хоч я зазвичай готую на грилі і смажу звичайну їжу, але також готую щось незвичне, таке як китайська лапша. Я намагаюся експериментувати. Але це важко. Тому що іноді люди, для яких ми готуємо – це люди похилого віку, і ми маємо бути обережними зі спеціями. Мають бути більш нейтральні страви. Наприклад, у нас є соєве м’ясо, але тут його не так часто використовують в Україні. Я намагаюся використати те, що інші не беруть. Я вчуся української кухні, бо я з нею досі не працював. Я впроваджую ті продукти, які тут раніше не використовували. Вчуся місцевої кухні, і вчу готувати страви з з продуктів нерозповсюджених у вас. У Канаді живе дуже багато різних національностей: азіати, латиноамериканці, тому у нас немає власної культури їжі. Усе мікс культур. А у вас єдина базова українська кухня.
Френсіс згадує стрічки, які так чи інакше зняті за його участі. Український глядач міг бачити мінімум два фільми, один із яких є новинкою зараз.
“Ви наврядчи знаєте в Україні ці фільмі, бо я спеціалізуюся на канадських фрпнцузькомовних фільмах. Вони не дуже поширені, невеличкі. Я цим займаюся протягом 24 років. Єдине, що 5 років я працюю з американськими кінематографістами, вони приїжджають до Канади знімати фільми. Бо це дешевше. І ми на цьому знаємося. Останнє з чим я працював, це «Сіра пошта» (інша назва серіалу «Рекрут») від Нетфлікс. Він виходить зараз. І я не знаю, можливо, ви знаєте фільм «Післязавтра», коли Нью-Йорк замерз. Зазвичай я працюю з фільмами, які відомі здебільшого в Канаді”.
Навантаження у кухарів шалені. Особливо це було в перші дні, коли Френсіс приїхав. Але йому до багатогодинної роботи біля печі не звикати. Більше того він сам собі вигадав ще й післякухонну другу волонтерську зміну.
“У мене вдома фуд-трак. Коли ми працюємо на знімальних майданчиках, щодня це нове місце. Вчора ми працюєвали в парку, сьогодні – у будівлі, завтра – за містом. Тому у мене фуд-трак завдовжки 18 метрів. У мене в ньому професійна кухня, як тут. Але на колесах. Ми рухаємося щодня, я годую акторів зранку і до ночі. Ми працюємо протягом дня без перерви, ми не зупиняємося. 16, 18 годин ми працюємо. І що 3 години я маю їх нагодувати. Мої перші 4-5 місяців тут я готував майже 3 тисячі обідів. Але коли ми говоримо про 3 тисячі, це 3 тисячі основних страв, це каші чи макарони з м’ясом, потім 3 тисячі салатів, 3 тисячі десертів, 3 тисячі супів. Тобто обід складається з 4 частин. У підсумку 12 тисяч упаковок. Зараз ми готуємо тисячу обідів. Це було неважко, бо тут гарна команда. Вона працює тут із початку війни, із 26 лютого. Люди прийшли сюди як волонтери без оплати, без нічого. Вони залишалися в укритті внизу. Команда тут класна, і я теж вмію працювати на кухні. Тому всім разом нам неважко. Я люблю бути зайнятим. Зазвичай я починаю о 7.30 ранку, ми фінішуємо о 15.00. Але потім я стараюся знайти донати, волонтерів. Я з’єдную людей. Мій день не закінчується о 15.00. Півдня я тут, півдня – у мережі. Люди в Харкові повертаються додому на свої робочі місця. Так і тут. Волонтери з Харкова, які тут зі мною готують, багато хто вже повертаються на свої старі робочі місця. Бо і життя в Харкові повертається до норми. Іноді я проводжу кулінарні експерименти. Зараз роботи стало менше, і є час цим займатися. Але у попередні 5 місяців часу на це не було зовсім. Я працював нонстоп. Я люблю цю роботу, бо можу спробувати приготувати щось новеньке. Один мій друг із Херсона розповів мені про людей із Голандії, які можуть допомогти продуктами. Я з ними зв’язався. І вони привезли нам повну вантажівку, 33 палети маленьких піц, бургерів, різних смаколиків, картоплі фрі. Ми готуємо обіди тут, але також допомагаємо з обідами на дитячих і спортивних заходах. Їх легко готувати. Там можемо зробити і тисячу, і 600 на день – без проблем”.
Додому канадійський кухар прихопить кілька українських рецептів. Одну зі страв полюбив особливо, правда, назву салату запам’ятав тільки після тривалого пояснення.
“- Я привезу до Канади українську страву. Я не пам’ятаю, як вона називається, її конкретну назву. Це солона риба, салат із буряком. Це 3 шари риби, буряка, моркви і майонеза. Мені дуже сподобалося.
– Це шуба.
– Шуба? Я забув. А що це?
– Ця назва означає риба в зимовій куртці”.
Ричард – Китай
Про Ричарда, так його звуть друзі в Харкові, Вісті вже розповідали. Він після роботи на кухні малює графіті на розбитих салтівських будинках. Ранки ж волонтера починаються з пакування обідів.
“Моя робота полягає в пакуванні їжі. Я сюди приходжу зранку годині о 8-9-й і пакую страви. Я буду працювати і надалі. Це неважка робота. Я тут раніше чистив картоплю, тепер пакую. Це неважко. Ну, може, чистити картоплю все ж таки важче, бо я не дуже вправний”.
Флетч – Англія
Флетч – англієць. Він дуже емоційний і має купу планів, пов’язаних із Україною. Він волонтерить на кухні тимчасово, чекає прийняття до лав Іноземного Легіону. У чоловіка чітка громадянська позиція, яку він сформував ще до початку вторгнення росії в Україну.
“Я громадянин світу. Родом із Англії, моя мама ірландка. Я приїхав сюди з Тайланду. Останні 12 років подорожував по світу. Останній рік жив у Тайланді. Я захотів бути тут, бо мій друг в Інтернаціональному Легіоні, і я хочу приєднатися до нього. У мене на це багато причин. Я борюся з політикою путіна. Після вбивства Анни Політковської у 2007 році, я читав її книгу, російський щоденник, коли його переклали на англійську після її вбивства. У Легіоні мені спочатку відмовили, бо я ніколи не був солдатом. Тому основний час я зараз проводжу тут. Я стараюся бути корисним у складні часи. Через те, що Легіону потрібні люди, можливо, я спробую приєднатися туди. Але поки я тут годую тисячі людей. Я тут проводжу більшість дня, готуючи для дітей у школах, для мешканців сходу і північного-сходу Харківщини недалеко від російського кордону, від лінії фронту. Я жив у родині, яка допомагала іншим. Вони запросили мене до себе пожити, майже всиновили. Я цього не очікував, коли приїхав до України. Я їхав, щоб стати солдатом. Але я щасливий, бо вдалося пожити в українській родині. Вони були добрі, щедрі. Я завжди пам’ятав про цю війну, але попри неї мене тепло прийняли. І це сім’я, яка пережила бомбардування, у них діти. Вони змогли дати мені дах і тепло. Також я пройшов базовий курс першої медичної допомоги. Якщо я не стану солдатом, я спробую стати бойовим медиком. Це буде альтернатива. Але все ж я хочу бути солдатом у Легіоні, бойовою одиницею. Поки живий – сподіваюся”.
Флетч жартує, що кухар з нього поганенький, але помічник вправний:
“Раніше я готував для дівчини, але це було недуже (сміється). Я ніколи не був кухарем, я раніше працював на кухні, але я мив там посуд. Тому навичок кухарських немає. Я поет, новеліст, я пишу книги, вірші і я був діджеєм у Тайланді. Я був волонтером у місцях катастроф, в Індонезії, на повенях, там, де страждали люди. Це добре бути корисним у біді. Я намагаюся бути корисним”.
За час роботи волонтерської кухні разом із ними працювали вже 200 іноземців.
