“Із масивною кровотечею і з пораненням він біг до мене… Я бігла до нього… Так ми з ним зустрілися посеред поля”.
Це одна зі згадок Сирени про атаку по їх автівці ворожим ФПВ-дроном. Три місяці тому поранення отримала і вона, і її коханий. Швидкі дії військової врятували життя командира екіпажа.
Пара познайомилася вже під час повномасштабної війни, зараз служать в одному екіпажі БПЛА 41 окремої механізованої бригади.
Історія Сирени та Ріко – це про найбажаніше диво, яке буває на війні, коли вдалося вижити та врятувати.
“В один момент я вирішив поправити свою каску і просто нахилив голову за побратима, який сидів спереду. І в цей момент саме прилетів ФПВ”.
Ріко 31 рік. Він пішов служити з початком повномасштабного вторгнення. Війна почалася для нього на Харківщині, і зараз за майже 4 роки він знову боронить Харківський напрямок. Саме тут у середині січня отримав важке поранення.
Екіпаж майже доїхав на позицію, коли ФПВ ударив у їх машину.
“В один момент я вирішив поправити свою каску і просто нахилив голову за побратима, який сидів спереду. І в цей момент саме прилетіло ФПВ. Пам’ятаю удар, порох, іскри…”, – згадує РІко.
Автівка продовжила рух. Частина дверей була заблокована від удару. Ріко довелося вистрибувати на ходу. Каже, у перші хвилини навіть не помітив, що поранений і стікає кров’ю.
“Тільки я спускався сходинками в окоп, тоді вже спіткнувся і впав. Тоді Сирена побачила вже, що у мене поранена права гомілка. І вона почала дуже швидко діяти. Я ще не відчував болю. Вона дуже швидко діяла, наклала мені турнікет. Ну, по-суті, це мені врятувало життя!”
Контузія (друга за службу) і поранені очі (у них були осколки) – такими були наслідки удару дрону для самої Сирени.
Сирені важко згадувати про поранення коханого і весь той час, поки їх не евакуювали у відносну безпеку. Але вона готова говорити і говорить про це, щоб подякувати побратимам, які ризикували заради їх порятунку.
А також щоб нагадати: знання тактичної медицини і основ надання першої меддопомоги необхідні кожному.
Турнікет, який вона наклала на ногу Ріко, врятував йому життя. А подальша правильна конверсія вберегла від ампутації.
“Водій затис педаль, продовжував рух по мінному полю. Ріко відкрив двері зі своєї сторони, просто викинувся з машини. На жаль, з моєї сторони двері заклинило після удару. Тому я побачила, що з його сторони двері хитаються. І я перелізла туди. Взяла свій автомат, перелізла і просто вивалася з машини посеред поля. З масивною кровотечою і спараненням він біг до мене, я бігла до нього. Так ми з ним зустрілися посеред поля і бігли в укриття. Це було мінус 20 градусів морозу. Це гіпотермія. Сказати, що ми не розгубилися, так не розгубилися. Але адреналін дуже багато дає свого. Коли він проходить, от тоді стає справді дуже важко”, – розповідає Сирена.
Поки повзли до побратимів в укриття, поки чекали на евакуацію, по черзі один одного підбадьорювали
Ріко згадує, найскладніше йому далися 300 метрів до бліндажа побратимів.
“Біль не відчуваю ноги. Сили теж покидають. Мені саме було дуже, скажімо так, обідно, коли я не міг вже рухатись. Але я пам’ятаю дуже добре. Я чомусь тоді був впевнений, що з нами все буде добре. І ми виберемося. Я просто бачив картину, що в майбутньому ми десь відпочиваємо вже в госпіталі. Що з нами все добре. Ми пережили найстрашніше. Я просто чітко бачив цю картину”.
Для Сирени найважчим видалося очікування і дорога в безпеку.
“Ми чекали на вакуацію 12 годин, тому що, на жаль, до нас не могли приїхати. Була дуже велика загроза ворожих БПЛА. Звичайно, чекати важко, але ще важче було сісти в евакуаційну машину, тому що, коли вона за нами приїхала, за 10 метрів від мене прилетів ще один дрон в неї. Але машина була на ходу, тому нам вдалося вибратися. Завдяки супер водіям, то вони нас вивезли”.
Хотіла тільки на бойову посаду, як старший брат
Сирені 25 років. Вона ніколи не думала, що буде військовою. Але повномасштабка змінила все її життя. За прикладом старшого брата, який теж служить, пішла в ЗСУ. Спочатку була 125 бригада, Зараз 41-ша.
Сирена згадує, хотіла виключно бойову посаду. І вже третій рік вона саме на бойовій. За плечима Харківська, Запорізька, Донецька і знов Харківська області. Дівчина опанувала аеророзвідку та пілотування.
Охочих служити військова запрошує до своєї до 41 бригади:
“Дуже хочу запросити людей, які хотіли б працювати, які люблять літати в наш батальон безпілотних систем. Нам дуже потрібні люди – ті, які будуть любити свою справу. Тому що, на жаль, нам дуже важко самим впоратися з усім. Ми були б дуже вдячні, якби приєднувалися до нашої 41 окремої механізованої бригади батальону безпілотних систем”.
Телефон рекрутингу до 41 окремої механізованої бригади: 098 701 08 98.
Сайт рекрутингу до 41 окремої механізованої бригади: https://41recruit.army/
Дівчина жартує, на БЗВП (базова загальновійськова підготовка) їй було не складно, адже вона з дитинства у спорті. 11 років займалася бальними танцями. Потім працювала хореографом і тренеркою з плавання, вчила малечу плавати. Має купу спортивних нагород, але, наголошує, для неї жодна з них не зрівняється з військовими.
Сирена нагороджена Хрестом Сил територіальної оборони, Хрестом доблесті та медаллю “За поранення”.
“Плануємо жити, просто насолоджуватися життям”
Після поранень Ріко та Сирена пройшли лікування та реабілітації. Обоє говорять, що та січнева атака стала для них найважчим випробуванням. А ось найкращим моментом з 22-го року стало те, що вони зустрілися.
Ріко:
“Ми познайомилися в 23-му році на Харківщині. Вона була пілотом. Двчина пілот! Ддо цього я не бачив, щоб жінки були на прямо бойових посадах, це, звичайно, мене вразило, захопило мене. Можна сказати, тоді я і закохався”
Сирена:
“Мабуть, найкращий момент – це коли ми за рік після знайомства знову зустрілися. Тому що ми працювали разом, потім, на жаль, нас розділили, і рік часу ми не мали змоги спілкуватися. І коли ми вже, нарешті, знову були разом, це, мабуть, було найприємніше, що, нарешті, ми разом”.
Повну історію Ріко та Сирени дивіться на ютуб-каналі СН Вісті
