Куп’янське подружжя Олег і Наталя Маханьови організували дитячий будинок сімейного типу. Війна принесла парі багато біди – їх дім у Куп’янську знищений, – але замість здатися, вони множать добро.

У 2025 році Олег і Наталя взяли на виховання 5-х дітей, тепер у їх родині семеро діток: двоє доньок і 5 синів.

“Родина в нас велика: семеро діток плюс мама, папа. Ми все робимо гурталя”, – так про життя сім’ї каже Наталя Маханьова.

Куп’янськ під час війни, евакуація, втрата дому, втрата всього майна, складна робота, ризик потрапити під обстріли, пошуки дому, але разом із цим – збільшення сім’ї.

Їхня історія в матеріалі Вістей.

Олег вивіз родину з Куп’янська щойно оголосили обов’язкову евакуацію для родин із дітьми. Вирішили – ризикувати права не мають. Він же до останньої можливості працював у місті: локалізував аварії на газових мережах після російських обстрілів.

“Ми вже знаєм: прильот – значить потрібно виїжджати. Броніки, каски. Зміна як раз була – 31 КАБ прилетів по Куп’янську. Я бачив навіть як плити рухаються у підвалі… Вранці, о 5-й ранку, вийшов, подзвонив, що живі-здорові”, – ділиться пережитим у Куп’янську газовик Олег Маханьов.

Один із викликів привів Олега до його ж дому.

“Начальник каже: заявка є по моїй адресі. Прильот. Кажу: та це ж моя хата!”, – згадує, як дізнався про те, що його дім розбитий Олег.

“Ракета була чітко в підвал”, – додає Наталя.

Зараз – від будівлі майже нічого не лишилося.

“В інтернеті попався ролик, Там зйомка з дрону Куп’янська. Дім зруйнований, його немає…” – каже Олег.

У Куп’янську у сім’ї не лишилося нічого. Речі, підготовані до виїзду, згоріли з машиною.

“Шахед. Там поруч школа, ось перший у школу пряме влучання, а другий – до нас. Ось що лишилося: каркас від машини. Ми з Куп’янська вивезли ікони, фотографії – усе знищене”, – згадує пережите пара. “Нічого, головне – живі, здорові. У безпеці тут”.

Наталя не приховує сліз, згадуючи пережите та втрачене. Але сім’я не здалася. Стимулом стали діти. Коли почули, що одразу п’ятьом дітям потрібне піклування, осторонь лишитися не змогли.

“Як ми наважилися? У нас двоє діток. Досвід вже був. Ми пзнайомилися спочатку з дітьми, спільну мову одразу знайшли”, – каже батько семи дітей.

Велика сім’я зараз живе у будинку, наданому громадою. На новому місці їх дуже підтримали колеги-газовики: допомогли облаштуватися, збирали речі, потрібні для нормального побуту. За майже півроку після збільшення родини у них вже з’явилися свої сімейні традиції, одна з них – ранкова відправка тата на чергування.

“О 5-й, пів на шосту встаю, п’ю каву. І малий приходить на кухню. теж чай йому, цукерочку. Кажу: ти ж мовчи. А він нагору, всіх кличе. Усі біжать до мене”, – розказує про проводи на роботу газовик.

Олег тепер працює в аварійно-диспетчерській службі в Безлюдівці.

“Мій тато рятує життя. Без газа зараз ніяк. Я була в окупації кілька місців. І у нас не було ні газу, ні світла, ні води – нічого. Тому мі тато – рятівник”, – говорить про татову роботу старша донька.