Вони багато жартують і миттєво стають серйозними, щойно лунає виклик. Далі хвилинні збори і виїзд
Їдемо на пожежу за адресою: Подоли. Після артобстрілу. Можливо, горить господарча споруда, тому приїдемо і перевіримо це вже наяву, – вже в машині говорить про черговий виїзд один із куп’янських рятувальників.
Вадим Кіяшко, начальник Куп’янського районного управління ДСНС:
Ми виїжджаємо, щоб розуміли, Петропавлівка – це звідси 5 км. До ворога це 3 км, може бути і 2.
Сергій Дронов, начальник караулу пожежно-рятувальної служби Дворічної:
Туди дістає все. Там від виходу міномета до приходу може пройти 3-4 секунди. Можеш ти почути, але не встигнеш зреагувати.
Максим Колесник, сержант пожежно-рятувальної служби Куп‘янська:
Привикли до цього. Ми все розуміємо, що може бути повторний постріл. І ми спочатку починаємо собі знаходити собі укриття, де можна “залягти”.
Через такий повторний обстріл 10 червня загинув 29-річний рятувальник Михайло Піскун. За день до трагедії його донька відзначала свій 8-й день народження.
Під час того ж удару інший рятувальник Іван Москалюк зазнав чисельних поранень. Зараз у команді ДСНС, яка працює на Куп’янщині вже 8 поранених бійців. Але попри все вони щораз виходять на зміну. На питання, чи страшно так працювати, вони просто кивають головою.
У бійців є ротації і відпустки. Їх міняють і підсилюють бійці з Харкова та Луганщини. Із ними працював і показував світу міць українських рятувальників пожежник з Німеччини і волонтер Нільс Тіль.
Але кістяк 14-ї і 44-ї бригад – це місцеві. Кожен виклик для них – це болюча поїздка додому, якого може вже і не бути.
Сергій Дронов, начальник караулу пожежно-рятувальної служби Дворічної:
Там, де знаходиться дім мої батьків, я знаю конкретно: я тільки вивіз звідти батька, і туди був приліт авіабомби. Через кілька днів. Ще поки ми були в дорозі до Харкова, був перший приліт нам у двір, а потім за пару днів авіабомбою розбило 3 приватні ділянки поруч.
Максим Колесник, сержант пожежно-рятувальної служби Куп‘янська:
Людей майже немає. усі повиїжджали, залишились тільки ті, хто немає бажання, старі люди. А так – зруйновано дуже багато будівель. Однієї вулиці зовсім немає, там кинули авіаційну бомбу. Приблизно 8 домів зовсім немає, стерли. Також з авіації обстрілюють наше село, з артилерії.
У кожного бійця ДСНС за 570 днів повномасштабного вторгнення є своя історія дива. І часто вже навіть не одна. Коли вижив незрозуміло як. Про таке бійці воліють не розповідати. За них кажуть їхні «бойові» автівки.
Сергій Дронов, начальник караулу пожежно-рятувальної служби Дворічної:
Це одна з найживучіших машин, яка потрапляла до нашого району. Ця машина потрапила перший раз під обстріл, іще коли ми працювали в Дворічанському районі. Вона була нам передана з Харкова, так як наш машина була до цього повністю знищена. Дали цей 131 ЗІЛ. Перші осколки він отримав на роботі на пожежі саме в Дворічній. Вже не можу згадати, від чого конкретно, напевно, міномет був. Позаду все побито, це місце, де має постійно знаходитися водій. Працювати з насосом для подачі нам води при пожежі. Дуже багато бачимо дірок, тому це диво, що наш водій не постраждав на той момент. Також бачимо, що дана машина з обох сторін неодноразово потрапляла під обстріли. І була прошита осколками.
Машини виходять з ладу. Люди, жартують рятувальники, просто не мають на це часу і змінних деталей.
Максим Колесник, сержант пожежно-рятувальної служби Куп‘янська:
Відволікаємося з колегами, сміємося, п’ємо каву.
Щоб, щойно почувши тривогу, знову ставати щоденними героями.
Такими Вісті побачили хлопців у роботі
