Село Петропавлівка – це та частина Куп’янського району, звідки на початку березня влада оголосила обов’язкову евакуацію. Звідси два десятки кілометрів до лінії фронту, обстріли інтенсивні і хаотичні. Чисельні наслідки влучань і ще боїв за звільнення є на багатьох вулицях: зруйновані прильотами чи пожежами від них будинки, вирви, спалена бойова техніка… Від обстрілів постраждала і майже трьохсотлітня церква, на честь якої і назване село.
До повномасштабного вторгнення у Петропавлівці жили майже 2,5 тисячі людей. Зараз – усього кілька десятків родин. До села ми їдемо з волонтерами з ГО “Спільна справа”. Ярослав отримав заявку на евакуацію, має вивезти жінку з сином. Поки вона носить речі в машину, обходить вулицю та стукає в домівки – раптом хтось ще зголоситься виїхати.
Ярослав, волонтер ГО “Спільна справа”:
Заявок буває по-різному. Може бути таке, що приганяємо ешелон 4 буси, а їде одна людина. Буває так, що ми заїжджаємо, ось як сьогодні могло статися, що ми приїхали за 2 людьми, потім ми телефонували б до Харкова, бо є дуже багато бажаючих ще евакуюватися.
Це не перший приїзд Ярослава до мешканців села. Волонтер каже, люди масовіше кидаються виїжджати, коли “припікає”. Щоб не допустити таких виїздів, бо вони небезпечні – ворог може обстріляти сукупчення автівок – знову і знову кличе людей виїхати.
Ярослав, волонтер ГО “Спільна справа”:
Все залежить, як вже з’ясувалося, від того, наскільки масовані були обстріли, і як з інфраструктурою . Виїжджають, коли там нема світла, нема газу, нема води і дуже сильно прилітає. А так вони – найпоганіше, що люди дуже швидко звикають до війни. Тому дуже мало бажаючих.
Ніч напередодні для села була дуже гучною. Через потужний обстріл люди ніч просиділи в погрібах. День приніс трохи затишшя, скільки воно триватиме, ніхто не спрогнозує. При нас одна з петропавлівських сімей береться за весняне прибирання. Разом із дорослими біля двору дитина. Кажуть, малий тут тимчасово, мають забрати. А самі – старші – виїзд не планують.
Людмила живе на сусідній вулиці. На питання волонтерів, чи їхатиме. Відмовляє. Жінка тепер доглядачка за десятком хат і тварин. Прийшла провести онука та невістку. Це їх евакуюють із прифронтового села. Плаче, обіймаючи рідню. Сама ж говорить, лишиться тут. Проте наголошує, її близькі мають бути у більш безпечному місці. Мовляв, і так натерпілися за рік, особливо дитина.
Людмила, мешканка с. Петропавлівка:
Вот верите, жалко свой дом бросать, жалко этих собак бросать. И вообще, что судьба наименовала, то и будет.
Юлія з сином їдуть із Петропавлівки до рідних. Поки житимуть там. Але щойно сіли в машину, жінка говорить: воліла б вже повертатися.
Юлія, мешканка с. Петропавлівка, евакуювалася:
Ежедневно бэх-бэх, и потому что дитина. Я понимаю, что зиму пересидели. А дальше что? Ребенок есть, и надо как-то за ребенка переживать думать. Просто жалко бросать дом. Дом жалко! В доме все есть, ну как, ты же его наживал. Ты ж робив… Все равно даже он вон плаче: собака, кошка остались. Как оставить?
Тим, кому немає куди їхати з Куп’янського району, волонтери пропонують житло в шелтерах (притулках – ред.). Тільки в Харкові кілька таких місць проживання вимушених переселенців.
Ярослав, волонтер ГО “Спільна справа”:
Люди можуть приїхати на необмежений час, і це дуже важливо, ми постійно це пояснюємо людям. Дуже багато людей, кажуть, куди ми поїдемо? Ми на вокзалі будемо жити. Я кажу: та ні, от шелтери. Ми зробили відео, яке ми показуємо. Люди можуть жити необмежений час, якщо їм немає куди їхати. Можуть приїхати до Харкова, оформити документи і поїхати до родичів.
Нагадаємо, в зоні, що підлягає евакуації наступні населені пункти:
- обов’язкова евакуація з 10 населених пунктів Вільхуватської громади, деокупованих територій Дворічанської та Петропавлівської громад.
- по Куп‘янській, Курилівській та Кіндрашівській громадам – обов’язкова евакуація маломобільних груп населення та неповнолітніх дітей.
Підписатися
