Волонтерка, військова, мати Яна Червона – історія українського героя

Другого квітня в зоні Операції об’єднаних сил загинули двоє військових. Були вбиті під час ворожого обстрілу старший солдат ЗСУ Яна Червона та молоший сержант Олександр Мєлютін.

Із кулеметницею Яною Червоною прощатиметься весь Харків, жінка перед підписанням контракту пройшла Майдан і більше 2 років була волонтером.

Другого березня. Луганщина. Кулеметниця Яна Червона, показує позиції ворога. Війна на мінімальній відстані.

Яна Червона, одне з останніх інтерв’ю військової:

Я не знаю, можно ли сказать “спасибо” этой войне? Наверное, это неправильная фраза, но благодаря вот этому всему мы вообще поняли, что такое Украина! Я выучила гимн Украины! У меня появились первые веночки, первые вышиванки, я с детьми дома начала говорить українською мовою.

Це стало ледь не останнім її інтерв’ю. Рівно за місяць – 2-го квітня  Яни не стало. Бліндаж накрив артилерійський обстріл. Разом із нею загинув “Дєда” – бахмутчанин Олександр Мілютін. Обидва служили в батальйоні “Донбас”. Харків’янка хотіла служити в “Айдарі”, але не склалося.

В’ячеслав Юхта, військовий ЗСУ, позивний “Стах”:

Она мне одному из первых позвонила. Мы стояли тогда под Докучаевском, это был 2016 год. Я могу в датах путаться. Говорит, Стах, так и так. Я решила все-таки пойти на контракт в вооруженные силы. К тебе в подразделение.

Яна була старшим солдатом. 3-річна служба мала закінчитися вже восени. Але сама війна почалася для жінки куди раніше за підписання контракту. Із Майдану харків’янка пішла у волонтери.

Віктор Трубчанов, волонтер:

Яна ездила на фронт. В самые страшные точки, где велись боевые действия, где люди гибли, где реально было страшно.

Безперервні рейди та ризик. Не зважаючи ні на що, нагодувати та захистити оборонців на передовій.

В’ячеслав Юхта, військовий ЗСУ, позивний “Стах”:

Наш батальон в мае начал формироваться. “Айдар” – я имею в виду. 19-го мая я в батальон приехал, а вначале июня приехала их волонтерская группа “Дикие волонтеры”. 2014 год  самое начало – у нас не было ничего. Ни формы, ни берцев. Даже еда  это была большая проблема. Они возили нам практически все.

Позивний “Відьма” Яна обрала собі сама. Сотні знайомих, із якими її звело волонтерство та війна, з таким ім’ям погодилися. Категорична, емоційна, прямолінійна та щира.

Яна Червона, військовослужбовець:

Я надеюсь, что наши снайпера тоже немножко им подправят статистику по утратам.

Жодної світлини, де засмучена. Якби не було важко, Яна жартувала. Друзів навіть радувала фото, де поруч із окопами висаджувала цибулю. Завжди усміхнена та іронічна.

Віктор Трубчанов, волонтер:

Я бы ее сравнил с Жанной Д’Арк современности. Вообще, волонтерское сообщество само по себе состоит из таких вот звездочек, которые способны на самопожертвование ради большой цели и других людей. Вот Яна была одной из таких звездочек. И очень-очень яркой.

У кулеметниці лишилися двоє дітей: донька та син. Як і минулого року, могла вже в травні знову йти Харковом, змінивши однострій на вишиванку.

Яна Червона, архів травень 2018 року:

Вдягати вишиванку – вдягати хочеться частіше. Набагато частіше. Але в мене, як у військовослужбовця нема такої нагоди, бо в мене форма. Яку я теж дуже люблю. Яка в мене теж доглянута, але ж інколи так хочеться побути щирою українкою, справжньою жінкою.

Прощатися з Яною Червоною будуть у центрі Харкова. Біля пам’ятника Тарасу Шевченку  там, де разом із нею, збиралася самооборона в 2014 році. Провести в останню путь волонтера, воїна, матір, Відьму планують друзі з усіх куточків України.

Вісті Ньюс. Новини. Харків&Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

bigmir)net TOP 100