Із Фумінорі Цучико ми знаоймимося біля одного з супермаркетів Харкова. Він саме йде на велику закупку: сьогодні один із днів допомоги, коли він передає містянам продукти, ліки та побутові речі першої необхідності. Фумінорі – волонтер і людина, якій тиснуть руку сотні незнайомців в усьому місті.
75-річний японець рік як живе в Харкові. Він майже рік як ділить горе з українцями. Він не просто волонтер, який опікується мешканцями Салтівки, а людина, яка приїхала до міста в пік ракетних обсрілів. Фумінорі 9 місяців прожив у метро і взявся допомагати своїм новим сусідам, із якими спав поруч на станції “Геров Праці”.
Фумінорі показує місце, де жив кілька місяців. Розказує про нехитрий побут в умовах метро: спав на двоярусному ліжку, часто було холодно. Сміється, що з найкомфортнішого в нього було поруч місце, щоб зарядити телефон. І ділиться одним із найяскравіших спогадів свого “підземного життя”:
Найстрашніше в Харкові було, коли бомбили неподалік нашої станції метро. Було навіть в підземці чутно. Тоді адміністрація перевела людей по тонелям далі, але я лишився.
Фумінорі давно на пенсії. Він викладав історію, далі займався маркетингом. Останні роки багато подорожував. Перед повномасштабним вторгненням саме був у Польщі, де на власні очі прагнув побачити одну з найстрашніших сторінок недавньої історії – концтабори. Тож, коли буквально зіткнувся з біженцями з України на польському вокзалі, вирішив рушити в Україну. Побачити і, якщо вдасться, то допомогти жертвам нової війни.
Переживаючи спогади весни 2022-го року Фумінорі застигає на платформі станції. Зараз уявити, що вона стала домом і порятунком для тисяч людей, – складно. В якусь мить чоловік просто спирається на колону і починає плакати.
Спочатку іноземець приїхав до Києва. Звідти, до речі, і його шапка зі славетною маркою про російський корабель. Подарунок носить із гордістю. Вже в Києві, каже, спитав, де зараз найгірше, і йомі відповили: у Харкові. Тому рушив до сходу України.
Найкрасивіша панорама, яку я колись бачив – це небо в Україні. Воно таке занадто блакитне! В Японії такого немає. Воно як частина вашого прапора.
Яна – одна з його нових знайомих і сусідів по метро. Згадує, як містяни дивувалися іноземцю, який жив поруч із ними:
Он пришел, сразу спросил, что вам надо, дайте списки. Сначала он жил в хостеле, типа такого что-то, приходил-уходил. Потом сказал, буду жить тут, и жил с нами. Завтраки детям организовал, развлечения. Детей он очень сильно любит. И дети его обожают. Он и к нам домой сейчас приходит. В гости? Конечно, у нас был день рождения у одного ребенка, потом у второго. И он приходит к нам в гости, помогает. Угощали его нашим борщом. Ему понравилось. Вот только салаты с майонезом не любит.
Японця харків’яни звуть “наш Фумі”. Згадують йому, як був дітям за Діда Мороза на якомусь святі. Цікаво, що всі розмови з волонтером відбуваються за допомоги посмішки і кількох англійських та українських слів: “привіт”, “як ви?” і “дякую”.
Наталя, харків’янка, яка жила в метро:
Я познакомилась с Фуми где-то 17 марта, когда попала ракета, осколок от ракеты попал в мою квартиру. И стали бомбить торговые центры на Салтовке, и нам пришлось переехать в метро. Конечно, очень не хотелось. И там уже было очень много людей, около 3 тысяч в метро Героев Труда, и среди них был Фуми. Так и познакомились, он помогал детям, помогал нам. Он человек доброй души.
Фумінорі в перші місяці витрачав на допомогу харків’янам власну пенсію. Далі про нього зняли ролик і показали в Японії. Тепер йому надсилають кошти, за які він і закуповує набори. Він спрямовує допомогу за двома напрямками: перше – має “список сусідів”, які досі потребують підтримки, друге – роздає продукти найбільш малозабезпеченим категоріям харків’ян.
В Україні він справжня зірка, про нього зняли десятки сюжетів і ще більше написали статей. Щораз на візках із супермаркету, заповнених продуктами, Фумінорі вішає прапор Японії і України, на них слова підтримки з його країни. Про Україну він розказував навіть у школах. Тож особливе місце тут займають побажання від дітей, ієрогліфи перемежовуються з написами українською. На одному написано:
Вболіваю за Україну! Хай буде мир в Україні! – Юзукі Аое.
Зараз Фумінорі їздить додому тільки на свята, там у нього дорослі доньки. Чоловік орендує квартиру в Харкові. Допомагати українцям збирається стільки, скільки зможе. А от чи оселиться назавжди – ще не вирішив:
Я лишуся в Україні до перемоги точно, а далі подивимося.
Ганна Черненко, Володимир Павлов. Вісті
Підписатися
