Йому було 38 років. Він врятував сотні життів, а його наука врятувала тисячі.
У Харкові попрощалися з парамедиком Євгеном Храпком. Його поховали поруч із побратимами на 18 кладовищі на Алеї Слави.
Євген загинув 11 червня, виконуючи завдання. Їхав на евакуацію поранених. Автівка медика підірвалася на міні. Смертельні травми також отримав водій.
Андрій, командир медичної роти:
Євген в екіпажі займався евакуацію поранених з місця евакуації до медичних закладів, але ж смерть сліпа… Не раз він проїжджав по цій дорозі. Обставини ще вивчають, але, мабуть, здетонували міна після артобстрілу.
Євгена Храпка називають “хрещеним батьком” української тактичної медицини. Його історія як медика почалася в 2014 році. Тоді чоловік лишив роботу і пішов вивчати медицину, щоб рятувати військових. Далі були міжнародні курси тактмеда для військових і бажання навчити воїнів виживати. Разом із однодумцями Євген у 2017 році заснував 205-й Навчальний центр тактичної медицини.
Марія Назарова, парамедик, подруга загиблого:
Це хрещений батько української тактичної медицини. І кожне врятоване в ЗСУ життя зараз, там є частинка Жені, тому що це він виплекав. Він писав ці програми ночами ставлення в Центрі. Це він автор девізу нашого Центру: “Відсутність прогресу – це регрес”. Це і було його життєве кредо. Для нього нічого не було ідеальне. У ньому все мало бути, куди зростати і що розвивати.
Міла Макарова, парамедик, подруга загиблого:
Женя – мій бойовий побратим. Ми разом створювали 205 навчальний центр тактичної медицини. Він справжній. Той, хто робив усе своїми руками. Хто не боявся складнощів. У нього був складний характер, але саме він і вів його вперед. Його внесок у тактичну медицину України зараз складно осягнути. Він, безумовно, війде в історію.
У лютому 2022-го Євген був у Львові. За день повернувся до Харкова, щоб піти на службу. Віктор, батько медика, каже, що дуже переживав, коли той не схотів “відсидітися” у більш спокійній області. Інакше не міг. Згадує один із дзвінків сина
Віктор Храпко, батько загиблого медика:
Він телефонував кожен день, розказував такі ужаси. Руками відкопував людей з підвалу. Плакав. Я не міг їх дістати. Коли вже приїхали мчсники, розкопали, і слава богу, дістали їх живими. І він був щасливий від цього. Я дуже пишаюся своїм сином.
Попрощатися з Євгеном прийшли члени сім’ї, друзі та колеги. Його труну накрили прапором України, на якому його посестри написали:
“Кожна твоя нервова клітина, недоспана ніч, кожне надзусилля над собою, умовами і обставинами перетворилася на сотні і тисячі врятованихжиттів, і будуть продовжувати перетворюватися на десятки тисяч правильних дій у правильний час. Без тебе буде важко. Але ми будемо вмикати свого “внутрішнього Женю Храпка” і на характері долати усі перешкоди. Ти – легенда. Ти – справжній. Ти – воїн. Бережи нас із небес”