На Museum Architecture Symposium говорили про те, як запустити справжні трансформації у музеях

14 травня, у межах року культури Україна/Австрія та напередодні Ночі Музеїв у Харкові, в Харківській школі архітектури відбувся україно-австрійський симпозіум музейної архітектури Museum Architecture Symposium. Його спікерами та спікерками стали представники й представниці українських музеїв (NAMU, харківський ЛітМузей, Музей Революції Гідності), архітектори з України (Drozdov&Partners, BURØarchitects) та Австрії (INNOCAD, Querkraft Architekten).

Ключовою тезою симпозіуму стала думка про те, що музеї сучасного світу мають перетворитися на своєрідні культурні хаби, бути майданчиками комунікації, а ще – пропонувати глядачу мандрівку-дослідження, поєднання отримання нових знань – з насолодою, вже навіть від самого перебування в музейному просторі.

Museum Architecture Symposium

“За великим рахунком, в Україні немає жодного музею справді сучасного типу”, – зазначає модераторка симпозіуму Ольга Балашова, заступниця директорки NAMU. – “Але ми з колегами-архітекторами та нашими замовниками-музеями вже запустили процес розробки адекватних проектних рішень, далі незворотньо настане хвиля реалізації”, – опонує Олег Дроздов, засновник Drozdov&Partners і Харківської школи архітектури та автор проекту реконструкції Харківського ЛітМузею. Втім, він же і зазначає: “Нам спроектувати не складно. Складно музею знайти фінансування на реалізацію”.

Тетяна Пилипчук, заступниця директорки з розвитку харківського ЛітМузею розповідає, що для того, аби отримати не лише фінансування, а й можливість перебудувати музей саме так, як це доречно, музей має бути не лише наполегливим, але й добре орієнтуватися в законодавстві, а головне – чітко сформулювати, чого він хоче.

Ми дуже чітко прописали технічне завдання на розробку проекту (зокрема, вимоги до доступності й інклюзивності, збереження публічного вуличного простору, надійне фондосховище, три типи експозиційних просторів), і ті організації, що зазвичай виконують держзамовлення на реконструкції музеїв, зізналися, що не можуть розробити проект за нашими умовами, – говорить Тетяна. – Олег Дроздов зміг відповісти на цей запит, в якому одним із головних пунктів було те, що музей – це не тільки про минуле, але й про сучасне. Це місце для діалогу, осмислення історії і сьогодення. Коли ми дійдемо вже до фізичного втілення проекту, він буде реалізований під авторським наглядом як Олега, так і нашого музейного архітектора.

Тетяна говорить, що однією з проблем музею, яка щезне після реконструкції, завжди був його негостинний фасад. “Сіра споруда, чорні ворота, складно наважитись переступити поріг – хтозна, що тебе там очікує. Ми обігруємо фасад, використовуючи його як виставкову площину, створили на вході клумбу з відкритою бібліотекою, щоб комунікація з музеєм починалася прямо з вулиці”.

У проекті Дроздова історія про комунікацію з вулиці залишиться: внутрішній простір просто неба відкритий не лише для відвідувачів музеїв, а й просто для сусідів по вулиці, випадкових перехожих. А глядач, який прийшов в експозицію, теж легко зможе потрапити у садок.

До революції публічні конкурсні проекти в Україні були неможливі, – говорит Олег Дроздов. – Тепер, завдяки суспільному запиту й нагляду, музеї можуть замовляти справді цікаві проекти. Ми розуміємо музей як хаб. Наша важлива задача – обережна інтеграція будівлі в міську тканину, тканину навколишньої природи. Межа між музейним простором і простором міста не герметична, є сюжети, коли ця умовна межа відкривається, коли музей і міський простір працюють разом – це м’яке залучення глядача. Круто було б, звісно, щоб музей мав 24 години доступності.

До речі, у австрійських музейних замовників дуже деталізовані бріфи – і нас потішило, що ЛітМузей теж дуже ретельно пропрацював технічне завдання й вимоги до нас, концептуалізував  ідею музею”.

Підхід українського музею є близьким і австрійським експертам:

Коли ми створювали експозиційний простір Історичного музею у Ѓраці (Австрія), наша ідея полягала в тому, щоб допомогти людям включатися в осмислення і сприймати історію несподіваним чином, – говорить архітектор бюро Innocad (Австрія) Мартин Лесяк. – Музей – це публічне місце обговорення і дебатів. А музей майбутнього має бути трансдисциплінарним гібридом мистецтва, дизайну, розваг і змісту, даруючи відвідувачам унікальний досвід. Ви можете просто насолодитися простором, а можете зануритися в вивчення тих чи інших артефактів так глибоко, як схочете. Ми створили експозицію-мандрівку, це не “похід у музей”, а пригода і персональне дослідження.

Експозиція, розповідає Мартин, влаштована так, що має низку прихованих артефактів, які мають бути відшукані в процесі глядацької мандрівки, чим глибше просувається глядач, тим більше у нього виникає питань і він з цікавістю розшукує скарби. Ми стимулюємо, говорить архітектор, не споживче ставлення до історичного спадку, а його вивчення і перевідкриття.

Думку про те, що музей є місцем для діалогу, підтримує і директорка Національного художнього музею України Юлія Литвинець. “Ми чекаємо людей із різними точками зору.

Наша задача – інтерпретація пам’яті у діалозі з відвідувачем, ми є місцем, де сучасними засобами переосмислюється та актуалізується історія”. Юля згадує іронічний постер “Коли українці хочуть до музею, їх не спинити”, що з’явився в січні 2014 року, коли “беркут” отаборився фактично на подвір’ї музею. Тоді стало зрозумілим, що після закінчення революції музей має ставати ще більш зануреним в осмислення історичних подій.

Ігор Пошивайло, директор Музею Революції Гідності, вважає, що одна з головних задач музеїв, подібних до очолюваного ним, – це зберегти історичну правду і не дати фальсифікувати історію. Однією з найбільших проблем новостворюваного музею стало виділення земельної ділянки на вулиці Інститутській – саме це місце опитані лідери думки називали найбільш доречним, але з цим пов’язана і низка складнощів. Зокрема, нагадаємо, що будівництво музею заморожено на час слідства ГПУ.

Всеволод Кожемяко, почесний консул Австрії в Харкові та співзасновник ХША, за сприяння якого було організовано симпозіум, вважає: 

Зміни в креативній індустрії, які в Австрії відбулися вже багато років тому, в Україні лише започатковуються. Австрійські музеї – одні з найцікавіших в Європі, тож важливо, що саме австрійські автори музейних проектів залучені до цієї розмови. Я певен, що допомогти запустити процеси змін – це, в тому числі, задача дипломатів та бізнесменів. Ми можемо налагодити контакти, що допоможуть екстраполювати досвід; комунікувати з органами місцевого та державного управління, від яких залежить фінансування музеїв; зрештою, ставати донорами як власне музеїв, так і інституцій, що допомагають змінювати середовище – таких як Харківська школа архітектури.

Нагадаємо, Museum Architecture Symposium, музейно-архітектурний симпозіум проходив у межах року культури Україна-Австрія та за підтримки почесного консула Австрії в Харкові Всеволода Кожемяки.

Залишити відповідь