Андрій Дорошев більше п’ятдесяти років віддав футболу і більшу частину з них тренував дітей. 3 липня зі спортсменом попрощалися його друзі і учні. Про останні хвилини життя розповів Геннадій брат-близнюк загиблого.
Геннадій Дорошев, брат-близнюк загиблого тренера:
Я не должен сейчас стоять, а должен быть на его месте. Он должен был остаться жив. Он говорит мне: братуха, Ген, не спеши. Спокойно покупайся, перекусишь там, побреешься и подойдешь – подойдешь, а не подойдешь – не подойдешь. И это меня придержало. И начали по Немышлянскому району эти кассетки бить. Мы сами еле спаслись в квартире. Еле успели в коридор там на коленках – на коленки упали, закрылись дверью. В квартире со всех этажей посыпались стекла, дым в квартирах. Только немножко отпустило, слышим звонок. Звонит сын Александра Алексеевича, который наш одноклассник, сидел с ним рядом. Быстро бегите, говорит, брат сильно ранен. Я, наверное, в 20 лет так не бегал, такое ускорение рывок не делал, как я в 60 лет сделал. Прибегаю, а он лежит в луже крови. Я на колени сел. Я ему: Андрюха, Андрюха, а он был еще в сознании, смотрю, он начал белеть…
27 червня Андрій разом із кількома десятками людей був поранений біля свого дому. Житловий квартал росіяни накрили касетними снарядами. Попри всі намагання лікарів, чоловік помер наступного дня в лікарні.
Андрій і Геннадій у спорті з 10 років. Андрія поховали в його футбольній формі. А друзі і учні вшанували його турніром пам’яті. Його назвали “Турнір героїв Харкова кубок Дорошева”. Загиблий виховав сотні футболістів, один із них член молодіжної збірної України з футболу Богдан В’юннік.
ФК Металіст 1925 написав про свого тренера:
Андрій Васильович виховав не одне покоління харківських футболістів, а для багатьох був ще і першим тренером у житті, беручи їх під свою опіку зовсім маленькими та даючи перші кроки до великої футбольної мрії.
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.