У Театрі Пушкіна готують нову прем’єру для основної сцени – вистава «20 хвилин з ангелом» за п’єсою «Провінційні анекдоти» Олександра Вампілова. Для вистави створюють особливу сценографію – вона створена під враженням від фільму “Готель Гранд-Будапешт” і зажадала серйозного пошуку реквізиту в запасниках театру, на ринках Харкова і в інтернеті. І, звичайно, до ангела з назви вистави потрібні були величезні крила, і з цим пов’язана окрема “містична” історія.
П’єса “Провінційні анекдоти” була першою для Олександра Вампілова. За словами постановника Вадима Мірошниченка, вже в ній 26-річний драматург піднімає тему совісті – головну для своїх творів. Череда безглуздостей і непорозумінь призводить до комічних ситуацій, але в підсумку найважливіше, чи є в персонажа моральний стрижень, можливість для спокути. Тому не випадково і збіг часу останніх репетиційних днів зі страстним, вважають в театрі.
Вадим Мірошниченко пояснює вибір п’єси так: «Совесть — вечная тема. Всегда были люди с совестью и без неё. Об этих двух типах людей наш спектакль. И, конечно, про деньги, про бесконечную зависимость от них. Деньги во главе всего: всех разговоров, всех конфликтов. А еще они отлично выявляют отсутствие совести у людей». Текст Вампілова зазнав значної редакції, були вигнані всі прикмети радянського минулого, але історія від цього тільки виграла, вважає постановник. Вийшла динамічна п’єса, яка об’єднала два актуальних анекдотів.
Обидва сюжету розвиваються в провінційному готелі. Художник-постановник театру Катерина Колесніченко каже, що натхнення для оформлення сцени черпала в образі готелю з фільму «Готель Гранд-Будапешт» і у враженнях від чорногорського готелю «Montenegro», в якій одного разу зупинялася:
Фильм — это картинка на экране, а я увидела такую же, как в кино, но реальную гостиницу на Балканах. Она существует как будто вне времени, в каком-то своём фантастическом пространстве. Сотрудники отеля общаются с тобой на современном языке, но ты смотришь на них, на всё вокруг, как на картинку в журнале.
Для створення такої атмосфери в театрі провели інспекцію всіх меблів – знайшли забуті, поламані стільці, столи, дивани, відреставрували, перетягнули, пофарбували. Деякий реквізит довелося шукати по всій країні – постачальник театру Олена Чигинцева шукала потрібні речі на ринках, по знайомих, в інтернеті. Наприклад, старовинний телефон везли з Дніпра. А крила для персонажа-ангела (його грає Олександр Вірченко) довелося замовляти у фахівця, який робить такі для шоу-балетів.
Это целая история, причём немного мистическая. Мы отправили мастеру эскиз, размеры, он сделал крылья и выслал их по почте. Пришла большая картонная коробка — ангельские крылья, одна штука, – згадує Катерина Колесніченко. – Я забирала их из отделения «Новой почты» на площади Поэзии в один из недавних ветреных дней. Поднимаюсь по Гоголя, прохожу костёл, поскальзываюсь и падаю на ступеньках отеля «Чичиков». Его сотрудник видит меня через окно и спешит на помощь. Но спасать нужно уже не меня — крылья, выпавшие из коробки, подхватывает ветер, и они летят над городом в сторону Зеркальной струи. Мужчина побежал за ними и сумел поймать. Возвращает крылья мне и говорит, мол, вы, девушка, или покрепче их пристёгивайте, или повыше летайте. Вот так вот, благодаря сотруднику отеля уцелели крылья для спектакля об отеле.
Але не тільки костюм ангела вимагав особливого підходу – персонажі дуже характерні, і їх суть, за задумом постановника, підкреслюється зовнішнім виглядом, аж до того, що уніформа службовців готелю, яка повинна бути однаковою, насправді різна для кожного з героїв.
«В пьесе важно, кто есть тот или иной персонаж на самом деле, – пояснює Вадим Мірошниченко. – В жизни часто человека принимают за другого, наделяют его выдуманными чертами, биографией, статусом, и от этого всё меняется. Люди не верят друг другу, не верят в искренность. Об этом говорится в «Ревизоре», об этом и наш спектакль.
Цитата з Гоголя, зазначає режисер, є епіграфом до п’єси Вампілова. Вадим Мірошниченко впевнений, що «20 хвилин з ангелом», як і гоголівський шедевр, хоч і не змінять людську натуру, будуть актуальні завжди. Їх завдання, як це часто буває – нагадати про необхідність довіряти один одному, і спробувати змінити хоча б одну людину в залі. “Разумеется, это не морализаторский спектакль, в нём очень много юмора, динамики,- вважає директор театру Сергій Бичко. – Мы не хотим говорить о серьёзных вещах с кислой миной. Но и чисто развлекательных постановок мы тоже не хотим делать, это не задача театра. Каждый спектакль должен быть актуальным, живым, интересным. А сделать его таким на основе пьесы полувековой давности — хороший вызов для нашей команды. Думаю, у нас получится». А ще за ініціативою Сергія Бичко в фойє театру з’явиться фотозона, пропонує кожному глядачеві побути трохи ангелом.
Прем’єрні покази вистави призначені на 19:00 13, 14, і 21 квітня і на 12.00 15 квітня
Інформація про виставу:
Підписатися
