Друга надія для Надії. Харків’янка вдруге поїде на обмін полонених. У 2017-му її чоловіка Романа Фурсова не віддали з полону. Там він вже 2 роки після важкого поранення під Кримським. 12-річна донька та 18-річний син бачили в ютуб, як батька брали в полон і допитували в лікарні. За цей час бранцю дозволили 1 лист і 2 дзвінки додому. Вже за кілька днів Роман буде з ними – у це вірить уся сім’я.
Надія вішає на ялинку останні іграшки. Вірить, що вперше за 2 роки зустріне свята з чоловіком.
Я не умею стрелять, я вобще никогда не стреляла, но начала учиться ходить в тир стрелять. Говорю, пойду Романа выручать.
Роман Фурсов у полоні з 23 листопада 2017-го. Був військовим, потім будівельником, у військкомат пішов, хоча здоров’я аж ніяк не дозволяло.
Надія Фурсова, дружина полоненого:
Что он делал, чтобы пройти комиссию? Он заучивал вот эти таблицы, чтобы пройти комиссию. Он сказал, я вас защищу там, на то территории, чем будем потом отсюда как-то спасаться.
Поранення, тоді 40-річний військовий 58-ї бригади, отримав під Кримським Родина дізналася про це випадково, із росновин.
Надія Фурсова, дружина полоненого:
Он мне позвонил и говорит: Надя, по-моему ому взяли в плен. По-моему, твой Рома. Посмотри.
Сім’я побачила, як закривавленого Романа після доби в напівсвідомості з окопу беруть у полон.
Ну, че, забираем его тогда. Оскар, бери оружие, бери все остальное.
Бачили і те, як був змушений давати покази під камеру просто на лікарняному ліжку. У чоловіка поранення голови, роздроблена рука, відірване вухо. За 2 роки сина, чоловіка та батька бачили тільки так – у пропагандистських відео. Зв’язку немає.
Надія Фурсова, дружина полоненого:
Ну как связь держать, если ему там не дают возможность даже позвонить? Вот как держать? Он за все время смог написать мне 1 письмо. Через Тони Фриша передать.
За 2 года?
Да! И 2 раза позвонить.
В останні дні грудня Надія, без перебільшень, чекає на диво. Адже 2 роки тому вже їздила зустрічати Романа. Із його мамою рушили в Київ, у Харкові стрічала теща. Але марно. На обмін не привезли.
Надія Фурсова, дружина полоненого:
Бегали, кричали: Рома, ты где? И в итоге его не оказалось.
Зінаїда Літвінова, теща полоненого:
Муж звонит – в аэропорту, он ранен, его оставят, давай туда! И я мимо работы, поехала в аэропорт. Но не было… не было…
Надія Фурсова, дружина полоненого:
Это было на обум. Дело в том, что когда выпускали, родственникам перед этим позвонили, нам никто не позвонил. Но почему-то мы верили, что он должен быть там. Была такая фраза – раненых отпустят.
Вдома на Романа чекає велика родина. Розуміють, що додому не одразу, спочатку треба пролікувати, але вже готуються.
Зінаїда Літвінова, теща полоненого:
Он любит пироги. И торт любит с орехами. Можно и то, и то испечь. Это несложно. Лишь бы отпустили. Звонок, что уже едут, и все будет готово.
На цей раз Надія отримала виклик про обмін і переконана, зустріне Романа в найближчі дні. Вірить, що і інші родини зможуть обійняти своїх. Хоча спілкуючись із родинами полонених, розуміє, їх у полоні може бути більше ніж є в офіційних списках.