275 мільйонів людей минулого року вживали наркотики. Такі дані дають в ООН у щорічній доповіді. Важко осягнути цифру? Мені – так. Мозок такі великі статистичні числа перестає сприймати, бо занадто загальні і ні з чим у житті нетотожні. Якщо хоч якось спробувати «притягти» це число до особистого сприйняття, то це шість Україн. Легше для сприйняття не стало…
Зйомку фільму «3D (іми) ЗАЛЕЖНІСТЬ» я для себе почала з цієї цифри – 275 000 000. І вирішила розкрити її через три історії колишніх наркозалежних. Випадок, але у трьох наших головних героїв одне ім’я – Діма. І одна точка відліку їх залежності: підлітковий дворовий старт.
Багатогодинні розмови з ексзалежними людьми, із тими, в кого реабілітація ще триває, із психологами і представниками різних центрів/проєктів/організацій/закладів втілилися у відео завдовжки трохи більше години. Це не формат для затребуваного нині швидкісного перегляду. Це сповідь 17-річної залежності. Це приреченість від першої дози. Це віра підлітка в те, що він колись зможе побачити проблеми своєї дитини.
Фільм без купюр. Поділений на кілька частин: доступність наркотиків – недоступність батьків – доступність осуду – недоступність допомоги.
Фінішем для опису фільму я хочу зробити дві тези:
- вік першого вживання наркотичних засобів зменшився до 11-12 років
- місця, де законно можуть реабілітувати неповнолітнього з залежністю, в Україні немає